Гомофобія: що це, чому виникає, і чому це погано?

17 травня у всьому світі відзначають міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією та біфобією. Рух за рівні права ЛГБТ+ розпочався наприкінці 1960-х. Але гомосексуальні, бісексуальні та трансгедерні люди досі стикаються з упередженнями, дискримінацією та переслідуваннями (у деяких випадках переслідування закінчуються фізичною розправою). Ми розповідаємо, що треба знати що таке гомофобія. А також про одну із форм сексуальної орієнтації — гомосексуальність — і що з цього приводу думають наука та релігія.

Що таке гомофобія простими словами

Термін “гомофобія” походить від об’єднання двох грецьких слів, що означають “однакове, подібне” та “страх”. Тобто гомофобія це негативні почуття, огида, повне несприйняття та непорозуміння щодо гомосексуальності або людей, які ідентифікуються або сприймаються як ЛГБТ (лесбіянки, геї, бісексуали та трансгендерні люди)

Насамперед цей термін у психіатрії позначав страх монотонності та одноманітності. Однак у 1971 психолог Кеннет Т. Смітт написав статтю “Гомофобія: попередній профіль особи”, в якій пов’язав це слово з негативним ставленням до гомосексуалів. А в 1972 році американський психолог Джордж Вайнберг у книзі “Суспільство та здоровий гомосексуал” визначив гомофобію як страх бути близьким до гомосексуалів. Старіші терміни для позначення поняття – “гомосексофобія”, “гомоеротофобія”. Під гомофобією зазвичай розуміють страх і гостру ворожість до людей, які вважають за краще вибудовувати стосунки з особами своєї ж статі. Гомофобія – це насамперед ірраціональне почуття, воно схоже на ксенофобію, оскільки також має на увазі неприйняття інакшості і може вести до дискримінації та насильства.

Є думка, що термін “гомофобія” містить негативну конотацію і може бути образливим. Тому в деяких випадках його пропонують замінювати на “гомонегативізм”. Дослідники все ще не дійшли спільної думки про те, де проходить чітка межа між двома поняттями. Вважається, що гомонегативіст – це людина, яка прийшла до неприйняття проявів одностатевої любові за допомогою висновків, тоді як гомофоб виявляє ворожість більшою мірою на емоційному рівні. У 1991 році американський психолог Грегорі Херек запропонував термін “антигомосексуальні забобони”. На його думку, це визначення коректніше, оскільки не покладає всієї провини за ненависть щодо гомосексуалів на індивіда, тоді як гомофобія може бути породжена і культурою, і громадськими установками.

Чи можна стати геєм?

У сучасній науці (зокрема, біології та медицині) вважається, що гомосексуальність — різновид норми, а не хвороба. Це стосується будь-якої іншої сексуальної орієнтації. Що саме на неї впливає, вчені поки що не можуть сказати точно. Але є версії, що це можуть бути гени чи гормональні особливості внутрішньоутробного розвитку. Наприклад, доведено, що ділянка ДНК на Х-хромосомі, Xq28, достовірно корелює із сексуальною орієнтацією. А також що у гетеросексуальних та гомосексуальних чоловіків є різниця у будові мозку. Більше того, така сама різниця виявилася у баранів. Так, барани-гомосексуали також існують, як і шимпанзе, пінгвіни, дельфіни, слони та голуби. Тому не варто вважати гомосексуальність впливом виховання та оточення, що суперечить природі.

Ситуативна гомосексуальність

Щоправда, слід розрізняти гомосексуальну орієнтацію та набуту гомосексуальну поведінку, які не завжди збігаються. Скажімо, існує «ситуативна гомосексуальність» — коли людина вступає в одностатеві контакти, якщо гетеросексуальні з якоїсь причини недоступні (наприклад, у в’язниці). Це не робить людину гомосексуалом: коли ситуація змінюється, її поведінка повертається до колишнього.

Гомосексуали під тиском суспільства

У зворотний бік це також працює: гомосексуали можуть вести гетеросексуальний спосіб життя через упередження у суспільстві. Йдеться не лише про прямі заборони. Хоча в багатьох країнах статтю «за мужоложство» скасували не так давно (у Росії — 1993 року, у Великій Британії — 1967-го. В Ірані та Саудівській Аравії гомосексуальність все ще поза законом і може каратися навіть смертною карою). Крім цього, упродовж XX століття гомосексуалів намагалися «лікувати». Це робили за допомогою медикаментів, електрошоку чи психотерапії (що не допомагає, а лише більше травмує). Живучи в гомофобному середовищі, багато гомосексуалів приховували або пригнічували свою орієнтацію. Також одружувалися з людиною іншої статі і вели гетеронормативний спосіб життя. Але це не робило їх гетеросексуальними. Тому зараз люди старшого покоління, які довго приховували свою орієнтацію, роблять пізні камінг-аути.

Хоч би що говорили прихильники закону про «гей-пропаганду» чи противники усиновлення дітей одностатевими парами, стати геєм неможливо. Власне, діти, які виросли у батьків однієї статі, гомосексуальні нітрохи не частіше за дітей з різностатевих пар. Дослідження одностатевих сімей за 30 років підтверджують, що дітям таке виховання ніяк не шкодить. А іноді в чомусь навіть йде на користь. Наприклад, вони менше схильні до стереотипів про те, як повинні поводитися чоловіки і жінки.

Звідки взагалі береться гомофобія?

Витоки гомофобії – в ідеї про чітко визначені і єдино вірні ролі чоловіків і жінок. У патріархальній культурі жінці покладено такі риси, як слабкість, покірність, пасивність, а чоловікові владність, агресія, активність. Це гетеронормативна модель відносин, що регламентує поведінку, зокрема сексуальну: заперечення цих правил вважається «ненормальним» і ганебним. Достатньо згадати реакцію чеченської влади на повідомлення про те, що серед чеченців теж бувають геї. Це підтверджують і дані сучасних соцопитувань. Виявляється найгірше до гомосексуального сусіда поставилися б у суто патріархальних країнах. Найбільша гомофобія в Йорданії, Єгипті та Саудівській Аравії.

Релігії проти гомосексуальності

Важлива (хоч і не єдина) основа патріархату та гомофобії – це релігійні традиції: церква підтримує консервативні цінності. Більшість великих релігій сучасного світу історично ставилися до гомосексуальності несхвально. В авраамічних релігіях (тобто насамперед в іудаїзмі, християнстві та ісламі) одностатеві стосунки — під суворою забороною. У християнстві, як і в ісламі, ця заборона, обґрунтовується насамперед посиланнями на священні тексти. Для християн це Новий Заповіт (хоча Ісус у Євангеліях нічого не говорить про гомосексуальність. Її засуджує у своїх посланнях апостол Павло), для мусульман Коран. Обидві традиції відіграли важливу роль у становленні побутової гомофобії у цих регіонах. Історія, однак, показує, що гомосексуальні зв’язки були поширені і в християнському, і в ісламському світі як у Середньовіччі, так і в Новий час.

Сільскогосподарська революція і гомофобія

Чому гомосексуальність потрапила до опали у різних релігій, сказати не так просто. Найімовірніше, це з самим розвитком суспільства: як і патріархальна культура загалом, релігії, які засуджують гомосексуальність, сягають сільськогосподарських революцій давнини. У племен мисливців та збирачів ставлення до сексуального життя часто було далеким від сучасних консервативних уявлень. Навіть гендер міг бути не бінарним. Але з переходом до сільського господарства чоловіки стали більш впливовими, уявлення про їхню роль теж змінювалися. Так з’явилась гомофобія.

Ймовірно, іудаїзм засуджував гомосексуальні зв’язки внаслідок заборони більш ранніх єврейських язичницьких культів. Християнство ж значною мірою успадкувало негативне ставлення до гомосексуальності з юдаїзму. Гомофобія і її причина могла бути і в критичному ставленні до класичної греко-римської цивілізації, де допускалося багато з того, що юдеям та раннім християнам здавалося аморальним.

Я віруючий. Я маю засуджувати гомосексуалів?

Ставлення до гомосексуальності почало змінюватися в другій половині XX століття. Серед віруючих теж (адже більшість із них зараз не живуть за канонами Книги Левіт або шаріату, що розуміють консервативно . Це особливо притаманно протестантських течій, які досить радикально переосмислюють священні тексти. Іноді йдеться про те, що апостол Павло засуджував не так гомосексуальність у сучасному розумінні, як характерні язичницькі римські практики. Такі міркування можуть викликати великі наукові дискусії, але допомагають міняти погляди на гомосексуальність та в релігійному середовищі.

Зараз у світі живе чимало віруючих, які нейтрально належать до ЛГБТ+. Більше того, чимало є й віруючих гомосексуалів — і це не лише протестанти, а юдеї (популярний у США реформістський іудаїзм визнає одностатеві шлюби), мусульмани, католики. Є й православні: влітку 2016 року один із учасників Європейського форуму ЛГБТ-християнських груп надіслав відкритий лист православному собору з проханням визнати та прийняти гомосексуалів.

Деякі священнослужителі, зокрема православні, готові пом’якшити ставлення до гомосексуальності. Проте офіційна доктрина православних, і більшості інших непротестантських християнських груп усе ще вважає гомосексуальність гріхом. У кращому разі, як і в католицькій церкві, передбачається, що гомосексуали — такі самі християни, як і всі інші, але мають відмовитися від сексуальних статевих контактів.

Я не гомофоб, але не розумію, навіщо потрібні гей-паради. Для чого потрібно демонструвати свою орієнтацію?

Гей-паради виникли як частина руху за громадянські права кінця 1960-х, і зокрема проти дискримінаційних законів. Гомосексуальні відносини навіть між дорослими людьми та за взаємною згодою у багатьох країнах вважалися тоді кримінальним злочином. Перший гей-марш пройшов 28 червня 1970 року в Нью-Йорку в річницю Стоунволлського повстання — бунту проти поліцейських рейдів на гей-бари, який вилився в масові заворушення та став поворотним моментом в історії ЛГБТ-руху. З того часу минуло майже півстоліття, у багатьох країнах гомосексуальність декриміналізували, але ЛГБТ-люди, як і раніше, стикаються з дискримінацією і не почуваються вільно. Тому і головна мета гей-прайдів залишається незмінною: згуртувати та підтримати таких людей, зробити їх видимими для суспільства, заявити, що вони повинні мати такі ж права, як і гетеросексуальна більшість.

Завдання ЛГБТ-спільноти — не «пропагувати» гомосексуальність, а боротися за таке право бути прийнятими в суспільстві, як і гетеросексуали. Простіше кажучи, за можливість бути собою, не ховаючись і не соромлячись. Це найпростіші речі, які доступні гетеросексуалам: триматися на людях за руки, викладати спільні фотографії у фейсбук, одружуватися та усиновлювати дітей, не приховувати своє особисте життя та партнера від колег чи батьків як щось ганебне. Для них гомофобія це зло та дикунство яке треба викорінювати у сучасному світі.

Що таке внутрішня гомофобія?

Внутрішня чи інтерналізована гомофобія – це негативне ставлення до себе та інших представників ЛГБТ усередині цієї спільноти. Внутрішня гомофобія може бути спрямована на себе і проявлятися у вигляді заперечення своєї ідентичності. Це може виражатися, наприклад, у спробі вжитися в схвалюваний суспільством образ через вступ до гетеросексуальних відносин, шлюб. У крайніх випадках це може призводити до завдання собі шкоди аж до суїцидальних спроб.

Внутрішня гомофобія, спрямована на інших представників ЛГБТ-спільноти, може виражатися в засудженні способу життя відкритих геїв, неприйнятті боротьби за права сексуальних меншин. Гей, який виявляє внутрішню гомофобію, найчастіше щиро вважає, що сексуальну орієнтацію слід приховувати чи соромитися її.

Внутрішня гомофобія може виявлятися в лексиконі людини у вигляді висловлювань, що протиставляють “геїв” та “нормальних” людей, або вживанні образливих епітетів стосовно інших представників ЛГБТ-спільноти.

Навіщо потрібні одностатеві шлюби?

Гомофобія до гомосексуалів проявляється також в шлюбах. Право одружуватися закріплено в європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право одружуватися та створювати сім’ю відповідно до національного законодавства». Але в багатьох країнах, включаючи Росію, законодавство не допускає такої можливості для одностатевих пар. Справа не лише в тому, що зареєструвати стосунки та зіграти весілля може хотіти кожен, незалежно від сексуальної орієнтації. Набагато важливішими є правові аспекти: по суті, в нас одностатеві пари невидимі для Сімейного кодексу і позбавлені прав і можливостей, які він дає гетеросексуальним людям. Частину прав гомосексуальні пари можуть захистити за допомогою спеціальних договорів, але не всі.

Простіше кажучи, одностатеві партнери не вважаються членами сім’ї — і, наприклад, не матимуть права на спадщину (якщо немає заповіту), права не свідчити проти чоловіка чи отримати інформацію про здоров’я партнера, якщо він опиниться у лікарні.

Окреме питання — діти: за російським законодавством батьківські права та обов’язки в одностатевій парі можуть бути лише у біологічного чи прийомного батька дитини. Все це створює безліч ситуацій, де у гомосексуальних людей набагато менше можливостей, ніж у гетеросексуальних.

Чи правда, що ВІЛ – хвороба геїв?

Епідемія ВІЛ на самому початку 1980-х справді найбільше торкнулася гомосексуалів. Вірус спочатку навіть називали GRID – gay-related immunodeficiency (імунодефіцит, пов’язаний з гомосексуальністю). У 1978 році ВІЛ-інфекція була вже у кількох тисяч гомосексуальних мешканців Нью-Йорка та Сан-Франциско; до 1982-го про неї почали активно писати в ЗМІ, почалася паніка. До кінця 1990-х кожен третій американець відчував упередження на адресу людей, які хворіють на СНІД. Не останню роль зіграли страх і гомофобія: багато хто вважав, що носії вірусу заслужили на свою хворобу. У свою чергу, носії вірусу боялися звертатися до лікарів або повідомляти партнерів про свій статус, і це відбувається досі.

Головною групою ризику у світі і зараз залишаються ЛГБТ+: за статистикою, чоловіки, які вступають в одностатеві зв’язки, у 24 рази вразливіші для вірусу, ніж інші чоловіки, а трансгендерні чоловіки — у 49. Але це не означає, що решта всіх проблем не стосується. Як зазначають фахівці, у групі ризику зараз перебувають усі, незалежно від статі, гендерної ідентичності чи сексуальної орієнтації. За деякими даними, росіяни майже у половині випадків заражаються через гетеросексуальні контакти. Експерти кажуть, що у Росії ситуація з ВІЛ близька до епідемії, що особливо помітно у регіонах. Глава МОЗ, втім, днями повідомила про зниження кількості нових випадків інфікування — але її слова спростував керівник Федерального науково-методичного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом Вадим Покровський.

Багато в чому причина такої ситуації у нестачі інформації та громадському засудженні ВІЛ-позитивних людей (за допомогою звертається лише третина заражених). До цього додається атака на секс-просвіт — на кшталт соціальної кампанії, яка стверджує, що захист від СНІДу дають любов і вірність партнеру, а не запобігання та поширенню інформації про хворобу (хоча доведено, що просування сімейних цінностей не допомагає у боротьбі з ВІЛ).

У якому віці люди розуміють, що вони є гомосексуальними? Як зрозуміти це про себе?

У сучасній психології вважається, що сексуальна орієнтація починає проявлятися в період з 6 до 14 років — саме тоді, коли у дітей та підлітків прокидається сексуальний інтерес до інших людей, і вони вперше закохуються. У той же час, фахівці відзначають, що формування сексуальної ідентичності у підлітків — складний і неоднозначний процес і сексуальна орієнтація не обов’язково збігається з сексуальною поведінкою. Наприклад, підліток може експериментувати з людьми своєї статі, але при цьому не вважати себе (чи не бути) гомосексуалом. А може усвідомлювати свою гомосексуальність, не маючи жодного сексуального досвіду.

На відміну від сексуальної орієнтації, на сексуальну самоідентифікацію та сексуальну поведінку може впливати оточення: грубо кажучи, якщо гомосексуальна дитина росте в гомофобному середовищі, вона може намагатися придушити свої бажання, адаптуватися та поводитися як усі. Тому буває і так, що людина довго не визнається у своїй сексуальній орієнтації сама собі.

І останнє. Толерантна гомофобія. Як не образити геїв?

По-перше, правильно говорити саме «гомосексуал» та «гомосексуальність», а не «гомосексуаліст» та «гомосексуалізм». Другий варіант був прийнятий в СРСР, коли цей вид сексуальної орієнтації вважався хворобою, а саме слово означало «статевий збочення», — отже, у цих термінів зберігся сильний негативний підтекст. Гомосексуалом може бути чоловік, і жінка. Головне, що така людина відчуває сексуальний потяг лише до представників своєї статі.

Щоправда, в англомовному світі до слова «гомосексуал» приблизно такі самі претензії, що в Росії до «гомосексуаліста», воно довго було частиною гомофобної риторики та клінічним діагнозом. Тому активісти рекомендують таки використати на адресу гомосексуальних чоловіків термін «гей», а на адресу жінок — «лесбіянка» (англійською мовою їх також можуть називати словом «гей»). У Росії такий варіант теж кращий. Власне, це і є частини абревіатури ЛГБТ (лесбіянки, геї, бісексуальні та трансгендерні люди). Нині почали використовувати ще й розширену абревіатуру ЛГБТКІА — все те саме плюс квіри, інтерсекс-люди та асексуальні люди. Ще один можливий варіант – ЛГБТ+.

Є й застарілі й образливі терміни — «педераст», «содоміт», «блакитний» тощо. Ну і не варто використовувати епітет «гейський». Нічого типового для гомосексуалів насправді немає. А люди з гомосексуальною орієнтацією часто не мають нічого спільного ні у смаках, ні у зовнішності, ні в поведінці (хоч би як стереотипи переконували нас у протилежному) .