Як бідність впливає на мозок

Через постійний стрес виникає «замкнене порочне коло», що підживлює себе. Але це можна змінити.

Постійне переживання стресу, пов’язаного з бідністю, змінює мозок людей.

Люди, які живуть у злиднях, мислять інакше. Щоб змінити спосіб мислення бідних, громадська організація Бостона використовує три інструменти: один для дорослих, другий для дітей, а третій для сім’ї. За допомогою них змінюється мислення людей про їхнє особисте та колективне життя.

Про це йдеться у статті The Atlantic. Її виклад пропонується до вашої уваги.

Перевантаження «логічної» частини мозку

Усі ми бачили ці малюнки під час уроків анатомії чи біології у шкільництві: зображення мозку з різними функціями, які відповідають різні його частини. Передня частина одразу за лобом – це префронтальна кора. Вона відповідає за вирішення проблем, постановку цілей та виконання завдань. Працює вона разом із лімбічною системою, розташованою майже в центрі мозку. Лімбічна система обробляє емоції і запускає емоційні відповіді — частково через те, що зберігається довготривала пам’ять.

Як показує дедалі більше наукових досліджень про, коли людина живе у злиднях, лімбічна система постійно посилає в префронтальну кору сигнали страху, тривоги та стресу. Це перевантажує ті частини мозку, які відповідають за вирішення проблем, постановку цілей та виконання завдань найефективнішим способом.

Рано чи пізно це відбувається з усіма, незалежно від матеріального статусу. Це перевантаження може бути викликано великою кількістю різних чинників: від надмірного стресу у день на роботі до надзвичайної ситуації у сім’ї.

Люди, які живуть у злиднях, несуть додатковий вантаж постійного стресу.

Вони завжди повинні зводити кінці з кінцями, а крім того, часто стикаються з упередженнями щодо себе, що додає додаткової напруги і навіть психотравми в їхнє повсякденне життя.

Сучасна наука каже: коли ресурси мозку постійно використовуються цими переживаннями та страхами — у нього просто не залишається значного запасу для інших речей.

Проект економічної мобільності або EMPath (Economic Mobility Pathways) створив на основі цих даних цілу модель, описану у звіті 2014 під назвою Using Brain Science to Design New Pathways Out of Poverty (Використання науки про мозок для розробки нових шляхів виходу з бідності). Ця бостонська неурядова організація зосередилася поліпшенні економічної самодостатності сімей.

EMPath роками навчала дорослих та стежила за тим, як це передається дітям. Нині організація ставить у центр своєї моделі дітей. Вона пропонує нові шляхи виходу з бідності, що передається з покоління до покоління. Для цього використовується наука про мозок.

Діти у центрі уваги

Глава організації Елізабет Бебкок (Elisabeth Babcock) каже, що люди, які живуть у бідності, часто застряють у хибному колі, коли стрес призводить до прийняття помилкових рішень. Ці рішення накладаються інші проблеми і посилюють у людей переконання у цьому, що вони можуть поліпшити своє життя.

“Ми намагаємося створити позитивні кола, коли люди бачать, що вони можуть зробити щось, у що, можливо, самі не вірили – і після цього почуваються впевненіше”, – говорить Бебкок.

Можливо, цей крок дозволяє заробити більше грошей або вирішити проблему догляду за дітьми, покращити їхню поведінку. Або просто дозволяє відчути контроль над власним життям. Всі ці речі зменшують стрес, вивільняючи більше розумових ресурсів для подальших позитивних кроків.

Постійне переживання стресів та небезпек, пов’язаних із бідністю, по-справжньому змінює мозок людей.

Ел Рейс (Al Race), заступник директора Центру з дитячого розвитку в Гарвардському університеті, який давно співпрацює з EMPath, каже: «Діти, які виростають у бідності та залишаються у злиднях, зазнають подвійного впливу. Однак ті частини мозку, про які йдеться, відомі своєю особливою пластичністю. Вони можуть посилюватись і покращуватися також і у дорослому віці».

Проект EMPath з міжколінної мобільності називається Intergen. Він використовує три інструменти: один для дорослих, другий для дітей, а третій для сім’ї. З їхньою допомогою формується мислення людей про їхнє особисте та колективне життя.

Інструменти для дітей та дорослих використовують метафору мосту для ілюстрації того, наскільки різні сфери важливі для остаточного успіху: відповідно до цієї метафори, якщо ослабла хоч одна опора моста, вона може рухнути.

• «Міст самодостатності» для дорослих пояснює батькам, що потрібно мати на увазі стабільність сім’ї, добробут, управління фінансами, освітою та підвищенням кваліфікації, роботу та думки про кар’єрні перспективи.
• «Дитячий міст на краще майбутнє» подібним чином вчить дітей мислити в термінах здоров’я та добробуту, соціального та емоційного розвитку, контролю над собою, підготовки до незалежності, освітнього розвитку.
• “Сімейний трос для буксирування авто” (“Family Carpool Lane Tool”) допомагає батькам та дітям узгоджувати індивідуальні та сімейні цілі. Щоб, працюючи разом, вони могли «уникнути заторів і проїхати швидкісною смугою».

Ментори-наставники програми Intergen відвідують сім’ї, що беруть участь у програмі, та допомагають дітям та дорослим приймати рішення, орієнтовані на майбутнє з урахуванням реального контексту. Їхня мета — допомогти дорослим стати наставниками як для себе самих, так і для власних дітей. Зрештою, сподіваються ментори програми, потреба у них самих відпаде.

Наприклад, Стефані Брюк (Stephanie Brueck), старша координатор проекту міжпоколінської мобільності, нещодавно працювала з матір’ю-одиначкою Джинель, яка попросила не називати її прізвища, і з її чотирма доньками та одним сином у віці від дитсадкового до університетського.

Брюк допомогла членам сім’ї сформулювати як особисті, так і спільні цілі. Наймолодша дівчинка, 5-річна Сайрес, має медичну проблему та потребує інвазивної хірургії, але медичне втручання можна відстрочити за допомогою вправ. Сімейний лікар дав список із десятків вправ, більшість із яких Сайрес самостійно виконувати не може. Однак ці вправи стали метою Сайреса (і її матері) в рамках проекту Intergen.

Брюк створила спрощений план, який допоміг Джинель подумати про поступове досягнення мети: почати з п’яти віджимань, щоб нарешті досягти рекомендованих 25. Згодом Джинель розповіла, як дивно, що тоді в стресі вона сама до такого не здогадалася. “Я ж доросла, у мене є свій мозок”, – каже вона. Однак описує, як через навантаження просто здалася і відмовилася від вправ для доньки.

«Залежно від того, наскільки зайнятий твій розум чи наскільки завантажене життя, ти часто починаєш бачити світ як чорне проти білого. «Я маю це зробити» або «Я не можу цього зробити». Замість того, щоб почати робити те, що потрібно, хоча б частково, якщо не можеш виконати повністю. Насправді сіре життя», — каже Джинель.

У сім’ях, що брали участь у проекті Intergen, принаймні протягом року, 86% дітей продемонстрували збільшення успішності. За самооцінкою майже дев’ять із десяти сімей заявили про зростання «порядку» в будинку — на основі іншого зовнішнього оцінювання, яке просило повідомити рівень «домашнього хаосу».

Згадана вище клієнтка програми Джинель каже, що навчання визначенню та досягненню сімейних цілей не просто посилює близькість у сім’ї (хоча і це є особливою перевагою).

“Це дає їм можливість зрозуміти, що вони можуть щось змінити”.

Можливо, йдеться частково про психотерапевтичний ефект, але Бебкок називає ці результати разючими. “У наших програмах беруть участь люди, які повністю вирвалися з бідності, працюють і заробляють достатньо, щоб утримувати сім’ю”, – сказала вона.

Пізніше EMPath створила пілотні проекти, подібні до бостонського, в містах Джексон (штат Міссісіпі) і в Сіетлі (штат Вашингтон).

Більшість організацій, які працюють із сім’ями з низьким доходом, намагаються прив’язати їх до певної роботи. Інші — до певного місця проживання. EMPath намагається зробити так, щоб ці сім’ї змогли самі підтримувати себе.

Ментори EMPath вивчають роботу мозку, а їхнє втручання спрямоване на те, щоб насамперед подолати негативний вплив минулого на мозок та спробувати змінити поведінку в майбутньому.

Бідність об’єктивно створює бар’єри, зокрема контролю над власним життям. Якщо неможливо змінити всі обставини, в яких виявилася людина чи сім’я, то можна хоча б зламати психологічні бар’єри, розбити обставини на частини та почати вирішувати проблеми хоча б частково, як описано вище.

Як показує досвід EMPath, розуміння роботи людського мозку можна використовувати для створення тривалих змін на позитивний бік.